FOREST — проєкт для побудови стосунків між людиною і роботом за допомогою музики та танцю
Немає надійного способу змусити людину довіряти роботу. Częściowo проблема полягає в тому, що роботи, як правило, просто роблять те, на що їх запрограмували, а в людини зазвичай немає відчуття, що робот хоч трохи зацікавлений у встановленні будь-якого нефункціонального зв'язку.
З точки зору роботів, люди — це крихкі амбулаторні істоти, яких не можна торкатися і які допомагають із завданнями, коли це потрібно, але не більше.
Вплив роботів на людське життя очевидний скрізь — від сфер послуг, таких як охорона здоров'я та роздрібна торгівля, до промислових підприємств, таких як виробництво автомобілів. Але одна справа використовувати роботів як помічників, а інша — спілкуватися з ними емоційно, що може призвести до більшої довіри.
Люди починають довіряти іншим людям, формуючи з ними емоційний зв'язок, що, як відомо, погано виходить у роботів. Емоційний зв'язок, очевидно, не обов'язково має означати любов чи щось подібне, але це означає, що є певний рівень взаєморозуміння, спілкування і передбачуваності. Це відчуття, що інший бачить вас не просто як об'єкт (і навпаки).
Для роботів, які є об'єктами, це справжня проблема. Ось чому за фінансової підтримки Національного наукового фонду робототехніки з Технологічного центру музичних технологій Джорджії об'єдналися з танцювальним факультетом Державного університету Кеннесо для проєкту FOREST, що складається з музикантів-роботів і танцюристів-роботів, які взаємодіють із людьми, щоб дослідити творчу співпрацю та встановити довірливі стосунки між людьми і роботами.
«Було цікаво спостерігати, як хореографи і танцюристи, які не оточені технологіями щодня, навчаються довіряти і поступово будують стосунки з нашими артистами-роботами. Коли ви поєднуєте такого роду цікаву різноманітну роботу і різні дисципліни, є надія, що це надихне інших на нові досягнення в галузі танцю, музики та робототехніки»
За словами дослідників, роботи-танцюристи FOREST і супровідні їх музичні роботи не є жорсткими імітаторами людських мелодій і рухів. Скоріше, вони демонструють чудовий рівень емоційного вираження і плавності людських жестів — те, що дослідники називають «емоційною просодією і жестом», щоб проєціювати емоції і зміцнювати довіру.
Якщо зацікавитися, що означає «просодія», можна довго читати Вікіпедію, але цей термін у широкому сенсі стосується частин мовлення, які не визначаються реальними словами. Наприклад, ви можете сказати «роботи розумні» і надати цьому безліч значень залежно від того, говорите ви це іронічно, саркастично, питально чи з сумом. Це просодія. Ви можете собі уявити, як ця концепція може поширюватися на рухи і жести, але при цьому необхідно буде враховувати ефективну взаємодію роботів з людиною.
Багато з роботів у цій виставі вже добре відомі, зокрема Шимон — один із найтворчіших виконавців Гіла Вайнберга. У ролику представлено деякі додаткові відомості про те, як склалося уявлення.
«Головне, на чому ми справді хотіли зосередитися, — це вловлювання природних емоцій. Одне з моїх головних завдань полягало в тому, щоб робот виглядав так, ніби він рухається як людина»
Рогель розробив нову платформу для керування рухами роботів, які керуються емоціями, на основі людських жестів. Одягнувши костюм для захоплення рухів і записуючи рухи тіла, він зіставив кожен рух з різним ступенем свободи. Він та інші дослідники незабаром дізналися, що при русі однієї частини тіла інші частини вносять невеликі корективи.
Інша частина проєкту FOREST полягала в тому, щоб змусити роботів виражати емоції через звук. Вайнберг пояснив, що команда розробила нову архітектуру машинного навчання для генерації звуку на основі нещодавно створеного набору даних емоційно маркованих фраз. Ці емоційно-музичні фрази (EMP) були вбудовані в роботів, щоб підвищити довіру з людьми. Потім дослідники оцінили невербальні емоційні реакції роботів за допомогою трьох роботизованих платформ.
Хореограф FOREST Іван Пулінкала зазначив, як швидко танцюристи соціалізувалися і звикли до роботів.
«Ми опрацювали низку функціональних модальностей з танцюристами, які фізично маніпулювали роботизованими руками. Танцюристи стали більш соціалізованими і розвинули міжособистісний зв'язок з роботизованими руками»
Пулінкала вважає FOREST яскравим прикладом «руйнівної співпраці» — терміна, який він придумав для позначення нових художніх прийомів, що кидають виклик традиційному хореографічному процесу. Звичайна хореографія створює рух, а потім співавтори по-різному підтримують цей рух.
Що деяким здається трохи дивним у всьому цьому, так це ідея довіри, оскільки в певному сенсі здається, що роботи мають бути повністю гідними довіри, адже вони можуть (в ідеальному світі) бути повністю передбачуваними.
Наприклад, якщо робот запрограмований на виконання дій X, Y і Z в цій послідовності, вам не потрібно вірити, що робот зробить Y після X так само, як ви мали б довіряти виконання дій людині. Бо, строго кажучи, у робота немає вибору.
Однак у міру того, як роботи стають складнішими і все більше очікують, що вони зможуть взаємодіяти з людьми соціально, цей розрив між тим, що технічно передбачувано (або, можливо, передбачувано постфактум), і тим, що передбачувано кінцевим користувачем, може стати дуже і дуже широким, тому все важливішим стає більш абстрактний вид довіри. Музика і танці, можливо, не є способом зробити це для кожного робота, але це, безумовно, стало початком.
Зрештою, співробітники Технологічного інституту Джорджії і Кеннесо сподіваються, що покращення взаємодії людини і робота може надихнути на нові форми художнього самовираження, водночас підвищуючи довіру між людьми і роботизованими платформами.
